Невідома глава оборони Маріуполя: розповідають рідні полонених моряків 9-го дивізіону

29 вересня 2022 22:48:35    

автор: Мирослава Ільтьо
фото автора та надані родичами військовополонених моряків

Олександр Бойчук – головний старшина 9-го дивізіону надводних кораблів, старший мічман і учасник бойових дій в Іраку, 25 років на службі. Був командиром корабля, який не перейшов на бік Росії у 2014-му.

Сергій Зленко в оточеному Маріуполі вбув командиром електромеханічної частини на пошуково-рятувальному судні “Донбас”; у 2014-му, коли окупанти піднімали російський прапор, співав на плацу український гімн.

Ігор Сіора – старший машиніст на судні “Донбас”, батько трьох дівчаток, одну з яких бачив лише на УЗД.

Ці троє і ще 40 військових моряків зараз перебувають у полоні в росіян або зниклі. Вони не зрадили присязі в оточеному Маріуполі і воювали з ворогом як піхота.

Декого президент візначив орденами, але найкоштовнішою нагородою для них буде свобода.

Щоб прискорити пошук та звільнення своїх рідних, днями в Києві вперше зібралися матері, батьки, дружини й сестри моряків 9-го дивізіону. Дехто нарешті отримав хороші вісті.

Від рейду-2018 до боїв у Маріуполі-2022

До 2018 року Росія “наводнює” Азовське море своїми військовими кораблями та диктує там свої умови, користуючись статусом Азову як внутрішніх вод РФ та України. Війська та прикордонна служба росіян контролюють прохід під щойно збудованим Керченським мостом та створюють штучні перешкоди для суден, які прямують до українських портів. У цей час Україна несподівано посилює військову присутність в Азовському морі. Пошуково-рятувальне судно “Донбас” і морський буксир “Корець” ВМС ЗСУ здійснюють сміливий рейд з Одеси до Керченської протоки й далі та 24 вересня заходять у порт Маріуполя, незважаючи на збройні провокації флоту та авіації РФ. Двома тижнями раніше по суходолу з України на Азов доправляються малі броньовані артилерійські катери “Кременчук” та “Лубни”. Так у Бердянську й Маріуполі створюється нове угрупування українського флоту – 9-й дивізіон надводних кораблів.

Небезпечне зближення з “Донбасом” (праворуч) російського корабля СВС201 “Приазов’я”, вересень 2018

МБАКи “Кременчук” і “Лубни” та корабель управління “Донбас” зустрічають повномасштабне вторгнення РФ у Маріуполі. Станом на 24 лютого вони заблоковані в Маріупольському порту, який був замінований. Військові моряки з екіпажів МБАКів та “Донбасу” захищають місто як піхотинці разом із сухопутними підрозділами Нацгвардії, полком “Азов” та морською піхотою. Із більшістю моряків родичі втрачають зв’язок у березні.

Корабель управління “Донбас” після пожежі в порту Маріуполя, квітень 2022

“Донбас” горить і тоне, МБАКи захоплюють росіяни.

У полон потрапляють 43 військові моряки із дивізіону.

Підтверджених у полоні станом на зараз – 26, решта вважається зниклими безвісти.

Читайте також:
У Маріуполі показали пошкоджений МБАК “Лубни”

Родичі військових моряків у Києві

27 вересня 2022. Дружини, сестри та матері військових моряків 9-го дивізіону з фотографіями своїх рідних на трьох великих плакатах стоять під дощем біля будинку на Подолі, де розміщується Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Це їхня перша така зустріч,  ще й з великою шишкою в Києві. Досі вони пів року боялися виступати публічно, аби не нашкодити синам, чоловікам та братам у полоні. Але коли звільнили “азовців” після гучного розголосу їхніх імен та історій, рідні моряків вирішили розказати й свої. А раптом публічність наблизить зустріч із найдорожчими.

“Сергій розповідав, що їжі в них практично немає, на всіх не вистачає. Скидав фото того, що він їв – це було декілька шматочків печива та пів кружки кави, яку вони ділили між собою”, – говорить Тіна Лазарєва, наречена моряка Сергія Зленка з Київщини, який воював у Маріуполі.

Сергій Зленко

На питання “де ви спите?” Сергій відповідав, що не в усіх є спальні мішки, тож вимушені спати по черзі на холодній землі. Грілися саморобними лампадками, які зробили з олії та шматків вати. Це все вони накривали знайденими залізними шоломами, і коли шолом нагрівався, хлопці більш менш могли зігрітися.

Лицарські шоломи для обігріву

“13 березня Юрій зателефонував, сказав, що, можливо, більше не подзвонить, бо на них з усіх боків наступали. Після цього зв’язок зник на два тижні, – говорить пані Сніжана Сало, мама Юрія Сала. – Потім відзвонився і сповістив, що він на заводі Ілліча і що три дні нічого не їв. Із б/к – тільки ріжок на автоматі. “Нас беруть в полон, – сказав син”. І з того дня ніякої звісточки”.

Юрій Сало

Читайте також:
“Я не хочу владу образити. Я просто хочу повернути свою дитину”: як рідні полонених захисників Зміїного борються за їх повернення. ВІДЕО

“Обидва сини-моряки в полоні”

У Світлани Жерміль двоє синів – військові моряки, й обидва – в полоні.

25 серпня від молодшого сина, Романа, надійшов лист, де він написав, що перебуває в полоні в Росії.

Лист Романа Жерміля до матері

Світлана Жерміль із Южноукраїнська, що на Миколаївщині. Молодшому сину – 25 років, старшому – 34.

Старший, Артем, десять років служив у Нацполіції, до лав ЗСУ вступив у лютому 2021-го. В кінці того ж року Артема, морського піхотинця із 36-ї бригади, відрядили до зони ООС. А з початком повномасштабного вторгнення їхній батальйон вирушив на захист Маріуполя. Зрештою Артему вдалося прорватися з побратимами під обстрілами до заводу “Азовсталь” та з’єднатися з полком “Азов”.

Востаннє Світлана спілкувалася з Артемом 18 квітня.

Молодший син, Роман – головний корабельний старшина, старшина радіотехнічної команди частини. У Військово-морських силах служить із 2015 року.

Артем Жерміль у морській піхоті та в полоні (кадр “ДНРівського” телеканалу)

Світлана з першого дня війни попросила синів присилати плюсики в смс, щоб бодай знати, що вони живі.

З Артемом не було зв’язку. Їхній штаб розстріляли. Фото обох хлопців мама знайшла на ворожих телеграм-каналах, що підтверджувало їхнє перебування в полоні. Живих.

Про те, де утримують Артема та який у нього стан здоров’я, Світлана не знає.

Роман Жерміль у ВМС ЗСУ та в полоні (праворуч)

Але якщо деякі родичі мають бодай підтвердження про полон, то є й такі, що досі не знають, чи їхня рідна людина жива.

Анастасія, дружина 27-річного корабельного старшини Олександра Чистова, 17 березня отримала звістку, що чоловік загинув. Через знайомих жінка змогла зв’язатися з медсестрою, яка допомогла в шпиталі із пошуком записів про Чистова в журналах. Запис був під номером 555, ішлося про осколкове поранення голови. І підтвердження смерті.

Анастасія й Олександр Чистови

Але командування говорить, що загиблим вважати Чистова не можуть, адже немає офіційного підтвердження.

Гуляйпілець дотепер у всіх списках полонених, у документах координаційного штабу поряд із його прізвищем нотатка – “пошук людини”.

Різні месиджі про долю Олександра Чистова

Декому із військових моряків вдалося протриматися на зв’язку до травня.

Валентина, мама старшого матроса Руслана Бігняка, який служив на катері “Кременчук”, останнє повідомлення від сина отримала 18 травня. Руслан написав про фільтрацію. Пізніше у ворожих телеграм-каналах рідні знайшли його фото. Російська сторона офіційно підтвердила Червоному Хресту про полон Бігняка, але місце перебування Руслан нікому не відоме.

Руслан Бігняк у строю та в полоні

Оксані Кравчук, мамі 26-річного Станіслава Кравчука, електрика аварійно-рятувальної команди судна “Донбас”, пощастило поспілкуватися із сином наприкінці серпня. Волинянин із 16 березня в полоні, його забрали прямо зі шпиталю, адже моряк мав поранення, роздроблення стопи. Дивом знайшов змогу подзвонити із колонії в Оленівці. Зі слів мами, зараз сина там уже немає, а де Станіслав – невідомо.

Читайте також:
Червоний Хрест досі не потрапив на територію колонії в Оленівці, де живцем спалили українських полонених

Зібрала Оксана

Раніше родичі полонених намагалися стукати в усі двері поодинці. Тепер вони згуртувалися в спільноту, яку об’єднала Оксана Бойчук – дружина головного старшини військової частини А0373, 9-го дивізіону надводних кораблів Олександра Бойчука. Він досвідчений воїн, учасник бойових дій ще в Іраку.

У 2014 році, під час окупації Криму росіянами, Олександр командував мінним тральщиком “Генічеськ”. Командирові запропонували перейти на бік Росії, але Бойчук відмовився і намагався викрасти військовий корабель.

Оксана й Олександр Бойчуки

Під час повномасштабного вторгнення 24 лютого головний старшина перебував у Маріуполі на кораблі управління “Донбас”. Із побратимами з трьох суден вони обороняли спочатку кораблі, порт, а потім і місто. Потрапили в оточення й полон, розповідає Оксана Бойчук.

Востаннє зв’язатися з чоловіком їй вдалося 19 березня, але не було нічого чутно. Лише 27 вересня пані Оксана дізналася, що чоловік точно перебуває в полоні.

Під час зустрічі в координаційному штабі на Подолі. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня

Зустріч із секретарем координаційного штабу з питань поводження із військовополоненими Дмитром Усовим – офіційним перемовником із російською стороною, обнадіяла рідних тим, що всі імена на контролі, їх вносять у списки на обмін, і долі тих, про кого нічого не відомо, теж з’ясовують.

“Ми хочемо, щоб про наших близьких знали, що ось такі вони є, що вони обороняли Маріуполь, що трималися до останнього та що цих людей треба повернути, бо на них чекають. Ми стукаємо в усі двері, щоб нас почули”, – заявляє лідерка групи Оксана Бойчук.

Читайте також:
“Їх не стерли з лиця землі!” Родичі оборонців Зміїного з першого дня великої війни чекають їх із полону

“Ми чекаємо їхнього повернення додому”

Новинарня” зібрала історії та фото ще деяких військовополонених моряків із 9-го дивізіону.

Дмитро Агапітов,
25 років, моторист-електрик

Дмитро Агапітов у полоні

Підписав контракт на службу у 2017-му, служив на морському буксирі “Корець”. 23 вересня 2018-го його буксир пройшов під контрольованим Росією Керченським мостом і увійшов в Азовське море. Дмитро був мотористом та обслуговував всі дизелі – друга людина після командира.

Дмитро з родини військових із Криму. Обоє батьків – капітани. У 2014-му вони залишили все і вибралися з окупованого півострова до Очакова, звідти до Миколаєва, а трохи згодом переїхали на службу в Одесу.

Андрій та Ольга служили в одній частині. Мама досі в Києві, батько ж, капітан 1 рангу запасу, звільнився в липні, щоб у сина в полоні через його службу не було додаткових проблем.

Повномасштабна війна застала главу сімейства застала “в полях”, мама теж була на обороні столиці. Молодший брат, студент ліцею імені Богуна, – у складі стрілецьких рот. Старший же, Дмитро – у Маріуполі.

Дмитрова дружина Юлія із трирічною донькою виїжджала з окупованого Бердянська по “зеленому коридору” в Запоріжжя приватними перевізниками.

Дмитро перебував на малому броньованому катері “Кременчук”, коли моряків заблокували в порту, відтак вони перейшли в сухопутні підрозділи “Азова”.

Батько згадує, що 24 лютого в моряків була можливість вийти з Маріуполя, однак весь екіпаж катера сказав, що командира не залишать, а будуть до останнього боротися.

Із дружиною Дмитро востаннє виходив на зв’язок 30 квітня. Говорив, що харчів дуже мало. Води – на два тижні.

На відео у ворожому телеграм-каналі батьки побачили розстріляну машину і хлопця, дуже схожого на Дмитра. Батько вийшов на зв’язок із командиром “Азову”, той запевнив, що серед загиблих чи важкопоранених Дмитра немає.

Після зустрічі в Оленівці представники Червоного Хреста зв’язалися із дружиною і підтвердили, що Дмитро живий.

Оганес Арутюнян,
45 років, інструктор аварійно-рятувальної групи

Оганес Арутюнян (праворуч – у полоні)

Етнічний вірменин Оганес Арутюнян захищав Україну з 2017-го. Його сім’я вимушено переїхала на вільну територію після того, як у рідну Макіївку прийшли окупанти. Із 2019 року Арутюнян підписав контракт з ВМС України, служба проходила на кораблі “Донбас” у Маріуполі.

Останній зв’язок із ним був 14 березня. Про те, що Оганес у полоні, рідні дізналися наприкінці травня. З російського телеграм-каналу дружина Оксана взнала, що чоловік отримав поранення ніг.

На Оганеса чекає такожмаленький син.

Іван Бурлака,
25 років, моторист-електрик

Іван з Одещини. Два роки служив на МБАКу “Лубни”. Спершу проходив службу в Одесі, згодом у Бердянську й Маріуполі.

Запевняв рідних, що в оточеному місті харчів та води вистачає, а от із боєприпасами – біда.

Після наказу про евакуацію із заводу зв’язок з Іваном обірвався. Довший час від мав статус “зниклого безвісти”, але росіяни підтвердили, що Бурлака в них у полоні.

Іван не встиг одружитися, але наречена пів року чекає повернення коханого. Сестра дев’ятимісячну доньку не охрестила досі, бо чекає брата, аби став хресним батьком.

 

Тарас Домашевський,
29 років, старший лейтенант, заступник командира з морально-психологічного забезпечення

З Івано-Франківщини. На службі вже 12 років. Служив в Криму, був на миротворчій операції в Африці, звідки повернувся в 2014-му.

Із 24 лютого воював за Маріуполь разом із полком НГУ “Азов”. У полоні з 17 квітня. Спочатку був у Донецьку; 17 червня з‘явилася неофіційна інформація про зміну місця перебування.

Олександр Катков,
24 роки, матрос, радіотелеграфіст

Жив у Бердянську, який нині окупований. Перед вторгненням РФ подбав про виїзд дружини Тетяни з двома малими дітьми до Польщі. 26 лютого його розмова з дружиною складалася так, ніби чоловік прощався. Сказав, що їх беруть у кільце, він може більше не зателефонувати. Востаннє Тетяна із чоловіком спілкувалася 19 березня.

Пізніше надійшла інформація, що серед полонених, яких виводили із гаражних кооперативів, був і Олександр.

Євгеній Мартинов,
29 років, командир радіотелеграфного відділення

Євген Мартинов із дружиною й сином

На службі 11 років. Після служби на фрегаті “Сагайдачний” перевівся на прс “Донбас”. Зв’язок із ним зник 19 березня. Євген дуже переймався, щоб мама вибралася з окупованого селища Високопілля, що на Херсонщині. Тепер пані Лілія плаче й каже, що вони вибралися, але син не знає про це.

На Євгена чекають також дружина Катя і син Андрійко.

Ігор Сіора,
29 років, старший машиніст трюмно-котельної команди електро-механічної частини

Із Кременчука, на флоті сім років. Сіора – батько трьох доньок, старшим Софії та Поліні 6 та 7 років. Найменша народилася 25 липня, коли тато вже був у полоні. Він бачив дочку лише на УЗД ще в лютому.

Зв’язок із Ігорем зник 14 березня. Вважається зниклим безвісти. Батьки вірять, що живий.

Анатолій Смирнов,
24 роки, сигнальник команди зв’язку

Одесит, служив на кораблі “Донбас”. Востаннє виходив на зв’язок 19 березня. Через місяць пані Ольга, мама Анатолія, побачила відео в російських телеграм-каналах, де сина конвоюють у полоні (в жовтій куртці). Самостійно знайшли список, в якому йшлося, що Смирнов перебував в ОРДО, в Оленівці, а звідти був переведений на окуповану територію Луганщини. Інших новин про Анатолія немає.

* * *

Після зустрічі із секретарем координаційного штабу Усовим родичі військовополонених моряків не стримували емоцій. Адже декому підтвердили, що їхній син чи чоловік – у полоні. А це означає, що людина жива, і є надія, що рано чи пізно її обміняють.

Плакати для ЗМІ. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня

Читайте також:
Представник штабу з питань полонених: Після обміну 21 вересня повертати бранців буде легше

 

The post Невідома глава оборони Маріуполя: розповідають рідні полонених моряків 9-го дивізіону first appeared on Новинарня.

Читати далі »

Російське вторгнення Live

Російське вторгнення »

 

 

Copyright © 2022 strichka.com
E-mail: [email protected]
Powered by QCMS