Втрачений Ужгород: будівля податкової служби (Фото)

29 листопада 2022 11:00:00    

Площа Петефі в Ужгороді є локацією, через яку кожен мешканець міста проходить або проїздить чи не щодня. На ній розташовано чимало відомих і красивих будівель, та чи не найбільше (мабуть, через не зовсім вдалий яскравий колір фасаду) кидається в очі споруда нинішньої ЗОШ № 9. У «Втраченому Ужгороді» вона згадувалася вже не раз, наприклад, у статті про міські ратуші. Нині ж хочеться розказати про те, як ця будівля на площі з’явилася і що на її місці було до того.

У кінці ХІХ століття нинішня площі Петефі виглядала зовсім інакше й лише починала розбудовуватися. Цю частину міста ще часто називали «Уйварош», тобто «Нове місто» (за такою ж аналогією через багато років, вже у радянський період, ужгородці назвуть «Новий район»). На площі було не так багато будівель, серед них виділявся сумнозвісний заїжджий двір «Чорний орел», через який площу й називали Орлиною, а неподалік стояли будівля податкової служби й так званий Соляний дім. Простір перед ними був прикрашений великим квітником, що видно й на карті міста 1863 року.

Як виглядала тоді будівля податкової служби – на жаль, невідомо. У пресі тих років, коли її збиралися зносити, значилося лише те, що це була міцна одноповерхова будівля, яку варто викупити в казни й розмістити там міський заїжджий двір на противагу застарілому «Чорному орлу». Про Соляний дім, що розташовувався поруч, також збереглося обмаль інформації. Соляними домами у давній час звали великі склади, де зберігалася подрібнена сіль. Розташовувалися такі склади, як правило, у столицях комітатів і належали казні. З них сіль доправляли у навколишні населені пункти, там же її продавали, тож це було завжди жваве торгове місце. Про наш Соляний дім згадувалося, що це було велике дерев’яне приміщення, яке, вочевидь, не становило ніякої архітектурної цінності.

Коли могли з’явитися ці дві державні будівлі (податкова служба і Соляний дім) на Орлиній площі, сказати важко. Однак можна припустити, що це були одні з перших споруд так званого «Нового міста», оскільки площа почала формуватися саме з того боку (це помітно на карті 1763 року). Можливо, звели їх саме там через те, що ця площа здавна була місцевим осередком торгівлі, місцем проведення ярмарок, тобто якраз одним із пунктів роботи збирачів податків.

Вигляд нинішньої площі Петефі на мапі 1763 року

Торговці тоді були людьми не сором’язливими – розставляли свій крам на тротуарі просто попід стінами податкової служби. За багаторічною традицією на цій частині площі продавали гончарні вироби, тож весь простір між будівлею податкової служби і квітником був заставлений різного роду горщиками та посудом. Пізніше у газетах не раз скаржилися, що пройти у цьому місці до податкової чи до Соляного дому буває дуже важко: якщо бодай один перехожий зупиниться розглядати кераміку, інший вже мусить або переступати через крихкі горщики, або чекати, поки покупець щось придбає й піде собі далі, або виходити на проїжджу частину, де теж було дуже тісно (і навіть небезпечно) через велику кількість возів.

У газетах кінця ХІХ століття багато фантазували на урбаністичні теми, розмірковували про те, як має розвиватися місто, що і де потрібно знести, що і де – побудувати. Одним із найбільш обговорюваних було якраз майбутнє Орлиної площі. У цій статті вже згадувалося, що однією з пропозицій громадськості було знесення заїжджого двору «Чорний орел» і перенесення муніципального готелю до будівлі податкової служби. Також на площі пропонували побудувати театр, школу, закласти парк, встановити пам’ятник тощо. Частина площі, на якій стояли будівлі податкової служби і Соляний дім, нині виглядали би зовсім інакше, якби місто таки зробило рішучі кроки для того, аби викупити у казни цю велику ділянку. Однак конкретних планів місто на ці ділянки не мало, та й грошей на купівлю теж. А тоді, у 1896 році, профільне міністерство повідомило міську владу про наміри знести старі казенні будівлі й побудувати замість них нову ошатну споруду податкової служби.

Зображення частини фронтону нової будівлі на проєкті, що зберігається у фондах Державного архіву Закарпатської області

Загалом міська управа і ужгородці схвально відреагували на цю новину, хоча податкової служби відверто не любили й частенько у газетах писали про надмірні й несправедливі мита, що стають для людей неабияким тягарем. Минув рік – і в 1897 році був проведений конкурс на зведення будівлі, який виграв інженер із Комарома Режо Вайл. Восени того ж року почалося велике переселення податкової служби до орендованого тимчасово будинку родини Полані на Собранецькій вулиці. Вже у жовтні 1897-го від старої будівлі податкової служби та дерев’яного Соляного дому не залишилося й сліду. Хоча ні, слід залишився: у пам’ять про Соляний дім вулицю поруч так і називали – Sóház utca, тобто вулиця Соляного дому. Цю назву вона зберегла аж до початку 1920-х років, коли вулицю назвали на честь письменника й фольклориста Олександра Митрака (тепер вона зветься так само). Але ужгородці по старій пам’яті ще довго називали її вулицею Соляного дому або Соляною, часто навіть не знаючи історії цієї назви.

У 1898 році на звільненій від старих будівель ділянці почали зводити нову споруду. Робили це дуже швидко: протягом літа 1898-го вона вже була готова включно з внутрішніми оздоблювальними роботами. Вже у серпні у місцевій пресі відзначали, що нова будівля своїх ошатним виглядом дуже змінила весь вигляд площі. Тоді ж новобудову оглянула спеціальна комісія у складі головного міського інженера, головного міського лікаря та представника пожежної команди, яка визнала, що роботи були проведені добре і будівля відповідає усім вимогам. Лише на другому поверсі поки не висохла фарба, тож заїжджати до приміщення, мовляв, можна буде з 15 жовтня. У жовтні 1898-го податкова служба знову вантажила стоси паперів для повернення на Орлину площу. Та, мабуть, це були приємні моменти з огляду на те, що на працівників чекала нова гарна будівля з просторими робочими кабінетами.

Яким було планування цієї споруди, можна дізнатися зі справи, що зберігається в Державному архіві Закарпатської області. Перший поверх був, можна сказати, «прохідним»: каса, бухгалтерія, кабінети чиновників, які приймали відвідувачів, а в задньому крилі – казарма, в якій проживали рядові збирачі мита; їхні 2 кухні, комори тощо. Другий поверх був закритий для відвідування звичайного люду. Все ліве крило там займала квартира директора податкової служби. Квартира та була дуже немаленькою: з передпокою можна було увійти до великих 4-х житлових кімнат, вікна яких виходили на Орлину площу; й окремо з передпокою був вхід до кухні, звідти – до кімнати для прислуги, комори та ще однієї кімнати, що сполучалася з житловими приміщеннями директора податкової служби. Там же, на другому поверсі, розміщувалася зала для нарад, робочий кабінет директора служби, кімната для секретаря тощо. У задньому крилі розміщувалися робочі кабінети працівників.

Крім основної споруди, на задньому дворі звели ще одну невелику одноповерхову будівлю для охорони з житловою кімнатою, кухнею, коморою, великою умивальнею (можливо, там мали митися й збирачі мита).

У новій будівлі завжди було дуже багато людей: хтось сплачував податки за землю, хтось – за будинок, інші міняли долари, надіслані заробітчанами; а там сварилися ті, в кого забирали майно за борги; поруч збиралися люди, аби взяти в участь в аукціоні, на яке те забране майно мали виставити – й так по полу багато-багато років. 

Нинішній вигляд ця споруда отримала у 1921 році, коли чехословацький фінансовий крайовий уряд з багатьма  відгалуженнями і окремими службами перестав у ній вміщатися.  Над двома основними поверхами звели ще один повноцінний і четвертий мансардний. Цікаво, що газети написали: коли це будівництво завершиться, місто отримає першу триповерхову споруду (нагадаю, що в ті часи перший, партерний, поверх не рахували). Хоча, на мою думку, газети щось наплутали, адже в місті на той час уже була, як мінімум, одна чотириповерхова будівля – Василіянський монастир (нинішній фізфак УжНУ).

Надбудова та, однак, незабаром спричинила справжній переполох: у 1926 році працівники фінансового уряду відчули, що стіни на третьому та четвертому поверхах починають тріщати. Терміново було наказано відправляти ліфтом на нижні поверхи папери, почали виносити важкі дерев’яні меблі, стелажі. Після обстеження виявилося, що перекриття не були розраховані на такі навантаження, тож після того верхні поверхи не обтяжували нічим важким. А в газетах щодо цього випадку жартували, що податків у нас не витримують не лише люди, а вже навіть і будівлі.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Запис Втрачений Ужгород: будівля податкової служби (Фото) спершу з'явиться на Про Захід.

Читати далі »

Live

»

 

 

Copyright © 2023 strichka.com
E-mail: [email protected]
Powered by QCMS