Малі коляднички не дадуть світови зникнути або як пройшла коляда у Верховині. ФОТО

08 січня 2020 23:51:10    

«В неділю рано сонце сходило, сади вишневі розвеселило…» — це перші рядки з колядки, яку чутно вже більше ста років  на Гуцульщині. Традиція коляди є частиною Різдвяних свят ще з дохристиянських часів і вона, не перериваючись, триває дотепер. Ні навернення у християнство, ні радянські заборони не змогли розірвати цю тяглість традиції — чоловічого співу та ритуалу коляди саме в цьому селі посеред Карпатських гір.

Сьомого січня всі колядницькі партії у Верховині  їдуть до церкви і там беруть благословення на коляду в священика.  Потім ідуть у коляду і ходять з нею до людей аж до Водохреща. Колідницька партія має мати свого музиканта-скрипаля і  ” Березу” – того хто збирає і тренує партію. Скрипаль то окремо, а “береза” то окремо.

У давні часи колядники були втіленням духів предків. Тоді святкували народження сонця. Потім архаїчна та християнська культури поєдналися, з язичницької коляда стала більш християнською, тобто народження сонця і Ісуса поєдналось. Тоді священики почали разом із гуцулами складати нові коляди. Вважається, що коляда уособлює модель церкви, бо й розпочинається вона на її подвір’ї. Колядники зробили можливим, щоби ця церква побувала в кожній хаті: не лише в тих, що внизу, біля річки, а й у тих, що загубились у високогір’ях.

На Різдво колядники поволі сходяться на церковне подвір’я. Трембітарі готують свої інструменти, що вже встигли залежатися, до роботи, змочуючи їх горілкою, а решта колядників та гостей слухають службу і йдуть до мировання (обряд помазання вірян єлеєм — ред.). Тоді весь гурт колядників, селян і гостей села пересувається у двір церкви. Колядники формують коло, як універсальний символ сонця, всередині шикуються «берези» (провідники колядницького гурту. — ред.) та скрипалі. І починається дійство, на яке всі чекають цілий рік:

В неділю рано сонце сходило
Сади вишневі розвеселило.
В саду вишневім цвіток біленький,
Ой народивси Христос маленький.

Бартки (гостра вузьконоса сокира. — ред.) здіймаються вгору, ніби відбиваючи ритм; трембітають в трембіти і дують в роги; крисані (гуцульський капелюх. — ред.) переливаються різними кольорами і пір’ями на зимовому сонці — така собі кольорова колядницька хвиля.

Особливо зір і серце вбирають малі коляднички, що ростуть і вбирають в себе силу і міць цієї древньої колядницької тайни…І світ не зникне, бо у Верховині підростають “нові Берези”…

ФОТОГРАФІЇ – РУСЛАН ТРАЧ

 

 

 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Полювання за сонцем

 

Публікація Малі коляднички не дадуть світови зникнути або як пройшла коляда у Верховині. ФОТО запозичена із ресурсу WestNews.com.ua.

Читати далі »

 

 

Copyright © 2020 strichka.com
E-mail: [email protected]
Powered by QCMS